Компоненти сюжетно-рольової гри

Сюжетно-рольова гра має такі структурні компоненти: атрибути, ролі, ігрові дії, ігрові діалоги , зміст гри(сюжет).

Атрибути. Під час гри діти використовують різні предмети: іграшки, зменшені копії реальних предметів, якими користуються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (кубик від конструктора замість телефона, частина пірамідки – чашка…).

Роль - спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам ( лікар добрий, він допомагає  людям; мама ніжна і лагідна, вихователька в дитячому садку строга, але добра, директор магазину строгий та вимогливий ). Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до ЇЇ ролі та ігрової ситуації.

            Ігрові дії – це дії дітей під час гри ( лікувати, купувати, помішувати кашу у каструлі, виймати гроші з гаманця).

            Ігрові діалоги – спілкування між двома або більше гравцями.

Головним компонентом сюжетно-рольової гри є сюжет (зміст), без нього немає самої сюжетно-рольової гри. Сюжет гри - це та сфера дійсності, яка відтворюється дітьми, це короткий зміст гри, це певна історія. Сюжет являє собою відображення дитиною певних дій, подій, взаємин з життя і діяльності оточуючих. При цьому його ігрові дії (крутити кермо автомашини, готувати обід, вчити малювати учнів і т.д.) - один з основних засобів реалізації сюжету.

Сюжети ігор можуть бути дуже-дуже різноманітні, але доступні віку дітей. У молодшому віці сюжети простіші, у старшому – складніші. Умовно сюжети поділяють поділяють на побутові (гри в сім'ю, дитячий садок); виробничі, що відображають професійну працю людей (гри в лікарню, магазин і т. д.); громадські (гри в святкування День міста, якусь подію у місті – відкриття магазина .).

Протягом історії людства сюжетно-рольові ігри змінюються, оскільки залежать від епохи, особливостей економіки, культурних, географічних, природних умов. У минулому столітті грали в космонавтів, моряків, а зараз доречно грати в ательє мод, банк тощо. В історії людства є і «вічні» сюжетно-рольові ігри: в сім'ю, школу, лікарню, магазин. Природно, ці ігри дітей різних часів відрізняються своїм змістом, сюжетом . Зміна сюжету диктується вимогами часу ( колись сім'я збиралася на парад, а зараз сім'я здійснює похід в кафе чи боулінг).

Зміст сюжетно-рольової гри втілюється дитиною за допомогою ролі, яку він на себе бере. Роль - засіб реалізації сюжету і головний компонент сюжетно-рольової гри.

            У дітей ясельного віку тільки рольова гра: вони беруть на себе роль (покупець-продавець, лікар-пацієнт) і виконує цю роль за допомогою атрибутів. Тобто є атрибути, ігрові дії, ролі, ігрові діалоги,  але немає сюжету. Починаючи з молодшого віку повинен з'являтися сюжет. Спочатку він простий, а у старшій групі більш розгорнутий. Майже у кожній сюжетно-рольовій грі у середньому та старшому віці може бути до сюжету додана « С'імя».  Умовно це можна позначити формулою « Дитячий садок» + « С'імя», «Магазин» + « С'імя», «Поліклініка» + « С'імя». А можна в залежності від сюжету ускладнити «С'імя» +«Поліклініка» + «Аптека» тоді і ролей більше для дітей буде.

Вершиною сюжетно-рольової гри є «ВЕЛИКА СРГ» де є декілька сюжетних ліній , які переплітаються.

            Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Щоб скерувати сюжетно-рольову гру вихователь спочатку сам придумує сюжет (короткий зміст) та пропонує його дітям і керує його розвитком (підігрує дітям, бере на себе певну роль):

-          в місті подія – відкриття нового магазину;

-          сім'ї потрібно зварити обід. Для цього треба закупитись продуктами в магазині;

-          в сім'ї іде підготовка до Дня народження (прибирання в квартирі, приготування святкових страв, придбання подарунків для іменинника);

-          в місті подія – відкриття нового магазину;

-          в зоопарк везуть нового мешканця – білого ведмедя.

Але якщо діти добре вміють грати роль, то згодом можуть самі придумувати і розвивати сюжет.  

Запам'ятайте: НЕМА СЮЖЕТУ – НЕМА СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ!!!

Навчаємо орієнтуватися в часі дітей ясельного віку

  На  другому-третьому  році  життя  продовжують  формувати  в  дітей навички орієнтуватися в часі. Повсякденне спілкування з дитиною, а особливо спеціальні заняття з  нею,  дають  змогу  ввести  спочатку  в  пасивний,  а  потім  в  активний  словник  її  слова,  що  характеризують  різні  часові  відрізки:  скоро  —  нескоро,  зараз—потім,  день  —ніч,  сьогодні  — завтра, літо—зима і т. д.

Треба  зразу  сказати,  що  формувати  в  дітей  часові  уявлення  дуже  важко,  бо  час  не  можна унаочнити.  Він  пізнається  в  основному  опосередковано,  через  зміст  діяльності,  що  наповнює певний часовий відрізок: уночі сплять, зранку ідуть в дитячий садок, а ввечері повертаються додому.  Але  діти  другого  року  життя  вже  розуміють  і  правильно  використовують  дієслова теперішнього, минулого і майбутнього часу: ми ходили, йдемо, підемо. Проте уявлення дітей про час  різні.  Чим  більше  з  дитиною  спілкуються,  виділяючи  спеціальні  слова,  що  позначають  час, тим вищий у неї рівень орієнтування в часі. Важливе значення в цьому має гра.

Так, у грі  «Коли це буває?» можна закріпити характерні особливості частин доби. Для цього добирають  різноманітні  ілюстрації.  При  розгляданні  їх  дитина  звертає  увагу  не  тільки  на предметну сторону картини, тобто кого намальовано чи що намальовано, а й на те, яку пору року чи  яку  частину  доби  зображено  на  картині.  Вона  запам'ятовує,  що  люди  роблять  зранку,  вдень, увечері, вночі.

Тут можна поставити такі запитання: «Що ти робиш, коли прокидаєшся вранці?», «Що робиш удень?»,  «Що  робить  удень  твій  батько?»,  «Що  робить  удень  Сашко?»  (брат,  який  вчиться  в школі).

Можна  грати  з  дітьми  в  гру  «Що  коли  ми  робимо?».  Вихователь  пояснює  суть  гри:  «Я запитуватиму вас, коли і що ми робимо, а ви будете відповідати. Гаразд? Після цього я запитую, що ми з вами робимо зараз? — «Граємось». — «А що ми робили до цього?» — «їли». — «А ще що робили?» — «Ходили гуляти». — «А що будемо ми робити, коли пограємось? Куди потім підемо? А що ми будемо робити ввечері? А завтра куди підемо?»

Ігри  і  вправи  на  орієнтування  в  часі  вимагають  багаторазових  повторень,  Тут  не  треба поспішати. Важливо, щоб дитина вживала спеціальні терміни свідомо.

Орієнтування в просторі з дітьми ясельного віку

На  третьому  році  життя  дитина  починає  поступово оволодівати словесною системою відліку. Безпосереднє пересування до об'єкта для встановлення контакту з ним змінюється спочатку поворотом тулуба, а потім — вказівним рухом. Далі на зміну широкому  вказівному  жесту  приходять  менш  помітні  рухи  руки;  вказівний  жест  змінюється легким рухом голови і, нарешті, тільки поглядом, зверненим у бік предмета.

Для дитини третього року життя особливе значення мають завдання, пов'язані з розширенням активного  словника,  що  включає  «просторову»  термінологію.  Так,  дорослий  навчає  малюка визначати  відстані  (далеко,  близько)  і  вживати  відповідні  терміни.  Для  цього  слід  використовувати  механічні  іграшки-забавки:  жаба,  мавпа,  заєць,  ведмедик.  Вихователь  може організувати  різні  ігри:  «Дивіться,  діти,  пінгвін  іде.  Він  чорний,  а  груди  в  нього  білі.  Який гарний  пінгвін.  Хочете  краще  його  роздивитися?  Тоді  покличте  пінгвіна,  щоб  ближче  до  вас підійшов. Скажіть йому: «Підійди ближче». Дивіться  — іде, Зупинився. Протягни руку, Оленко,

дістань  його.  Із  стільця  не  підіймайся.  А  чому  ти  його  не  дістанеш?  Так,  він  далеко  від  тебе. Поклич ще раз, щоб  ближче  підійшов.  Скажи:  «Ближче, іди, ближче». Знову йде  пінгвін. Іде до тебе. Зовсім близько підійшов. Погладь його. А тепер я хочу, щоб він до Льоні підійшов. Підійди, пінгвінчику,  до  Льоні.  Іде  пінгвін.  Від  тебе  йде  до  Льоні.  Ось  як  близько  підійшов.  І  знову повернувся, іде до мене. Усе далі, далі йде від вас. Зовсім пішов».

У  таких  іграх  дитина  дізнається,  як  визначати  пройдену  відстань.  Поєднання  рухів  та  слів сприяє засвоєнню малюком просторових категорій. Для розвитку в дітей навичок орієнтуватися в просторі можна рекомендувати такі ігри та вправи. «Обладнаємо ляльці кімнату» або «У ляльки новосілля». Дорослий пропонує дітям розмістити меблі всередині кімнати, по кутках, збоку і т. д. Біля  столу  —  стільці,  на  столі  —  посуд.  У  грі  «Лялька  робить  зарядку»  вихователь  подає команди, а дитина разом з лялькою робить зарядку.

Ігри  з  будівельним  матеріалом  дають  змогу  закріпити  в  дітей  знання  про  напрям  і  відносне розміщення предметів у просторі.

Формування знань про кількість у дітей ясельного віку

  З  перших  кроків  навчання  важливо  показати  дитині відношення  між  поняттями  «один»  і  «багато»,  виробляти  в  неї  навички  відтворювати  ці відношення  в  мові.  Вихователь  ставить  на  стіл  одну  мотрійку  і  три-чотири  кубики,  пропонуємалюкові сказати, яких предметів тут багато, а який — один.

У  процесі  виконання  різноманітних  вправ  треба  навчити  дітей  розуміти  запитання: «Скільки?»  (Скільки  стало?  Скільки  залишилося?  Яких  іграшок  менше,  більше?).  Коли  вони навчаться розрізняти та порівнювати один і багато предметів у спеціально заданих умовах, можна використовувати природні групи предметів: посуд у буфеті, книги на полиці, іграшки в куточку. Прибираючи  іграшки,  вихователь  пропонує  дітям  поставити  в  ряд  собачку,  котика,  мишку  і звертається  до  них  із  запитанням:  «Скільки  їх?»  —  «Багато».  На  вантажній  машині  підвозить кубики  і  порівнює  їх  за  кількістю  з  іграшками:  «Давайте  роздамо  кубики  всім  іграшкам  по одному: собачці — один кубик, котику — один, мишці — один. Усім по одному». Потім збирають

кубики  на  машину.  Збирають  по  одному  кубику,  і  множина  росте  на  очах  у  дітей.  Вони переконуються, що на машині знову багато кубиків, а у іграшок — жодного.

На  прогулянці  також  можна  звернути  увагу  дітей  на  те,  що  берізок  багато,  а  верба  —  одна; лавок  багато,  а  пісочниця  одна.  Вихователь  пропонує  одному  з  дітей  привнести  одну  гілочку (шишку,  листочок,,  камінчик),  ще  одну  і  ще  одну.  Об'єднує  їх  і  ставить  запитання:  «Скільки стало?» — «Багато». Можна  з  дітьми  пограти  в  гру  «Вгадай,  скільки».  Які-небудь  дрібні  предмети  (наприклад, ґудзики)  вихователь  затискає  в  руці  і  пропонує  одному  з  малюків  угадати,  скільки  там  сховано. Щоб відповісти, користується словами  «один» і  «багато»,  «жодного». Наприклад, заховано один ґудзик,  а  дитина  говорить,  що  там  багато.  Дорослий  розпрямляє  долоню,  показує  ґудзик  і запитує: «Скільки?», спонукаючи дитину до відповіді: «Один».

Готуючись  міняти  воду  в  акваріумі,  можна,  спочатку  Спостерігаючи  з  дітьми  за  рибками, запитати  їх:  «Скільки  рибок  плаває  в  акваріумі?»  —  «Багато».—  «А  тепер  нам  треба  відсадити рибок  у тазок». Пропонує дітям спочатку  відсадити одну рибку.  «Скільки рибок ти спіймав?»— «Одну». — «А скільки рибок я спіймала?» — «Теж одну». — «А тепер одну рибку спіймає Льоша, одну— Іринка. Скільки всього стало рибок у тазку?» — «Багато».

Під час прогулянки можна запитати в дітей: «Скільки квітів росте на клумбі?» — «Багато». — «А скільки метеликів сидить на квітці?» — «Один».

Накриваючи на стіл, вихователь одному з малюків доручає розставити посуд: всім по одному блюдечку,  по  одній  чашці  й  по  одній  ложці.  Далі  запитує:  «Скільки  було  в  тебе  посуду?»  — «Багато».  —  «А  всього  на  столі  скільки  посуду?»  —  «Багато».  Як  правило,  ці  доручення  діти виконують  з  великим  бажанням  і  інтересом,  краще  запам'ятовують  те,  що  набули  в  активній діяльності, на конкретних прикладах.

У  результаті  систематичної  роботи  діти  засвоюють  початкові  кількісні  уявлення,  вчаться складати  множини  з  окремих  предметів,  швидко  знаходять  навколо  себе  «один»  і  «багато» предметів,  встановлюють  рівність  і  нерівність  між  двома  множинами  накладанням  і  прикладанням, відображаючи свої дії в мові.

Знайомство з цифрами у старшій групі дитячого садка

За програмою розвитку дитини «Українське дошкілля» у старшому дошкільному віці ми продовжуємо навчати дітей лічби в межах 10, формувати уявлення про числа 5–10 (від 1 до 5 ми вивчали у середній групі). І тільки у старшій групі ми починаємо вивчати цифри від 0– до 9.

У старшому віці ознайомлення з цифрами починається відбувається протягом усього навчального року. Діти повторюють, уточнюють свої знання про числа і лічбу в межах п’яти. При цьому поступово вихователь підводить їх до усвідомлення необхідності зображувати числа на письмі особливими знаками — цифрами. Кожне число записується по своєму. Одні числа записуються однією цифрою, інші — двома, є числа, які записуються кількома знаками. Діти називають різні числа, а вихователь показує їм цифри, якими вони записуються.

На першому занятті вихователь формує уявлення про цифри і докладніше спиняється на цифрі 1 (один).

Вихователь кладе на стіл одну іграшку. «Скільки іграшок на столі? Правильно, одна. Щоб написати, скільки тут іграшок, пишуть цифру 1. Ось вона (показує). Діти розглядають картку із зображенням цифри 1, аналізують її написання: цифра 1 складається з двох прямих паличок. Одна паличка довша, друга — коротша. Ці  палички сполучають під кутом угорі. Зверніть увагу, з | якого боку пишуть коротку паличку. Правильно, зліва, і

«Давайте цифру 1 викладемо з смужок паперу. У вас  на столі є смужки різної довжини. Викладіть цифру 1.  Обведіть пальцем, мовби ви пишете цю цифру. Напишіть  її у повітрі» та інші прийоми зображення цифри.

Під час показу написання цифри у повітрі вихователь використовує дзеркальне зображення і показує лівою рукою або стає впівоберта до дітей і показує правою рукою. Далі він пропонує поряд із цифрою викласти стільки іграшок/картинок, скільки позначено цією цифрою . «Чому ви поклали тільки одну іграшку?».

Також вихователь пропонує розглянути картку. Особливу увагу звертає на написання цифри 1. Потім діти вказівним пальцем правої руки обводять цифру, зображену на картці. При цьому вихователь стежить за напрямом руху руки дитини.

Потім вихователь пропонує заштрихувати контурне зображення цифри 1 на аркуші паперу (ширина цифри приблизно дорівнює 0,5 см). Діти виконують завдання, а вихователь допомагає їм. У цій роботі використовуються різноманітні прийоми навчання. Так дітей ознайомлюють з кожною окремою цифрою, співвідношенням її з числом через дії з предметними множинами. Для цього вихователь демонструє цифру, пропонує дітям розглянута її написання, діти відкладають відповідну кількість предметів. Діти обводять вказівним пальцем правої руки по контуру цифри, засвоюючи її форму. Цей процес тісно пов'язаний  з формуванням у дітей уміння співвідносити цифру з певним числом через дії з предметними множинами, Для закріплення здобутих знань використовуються різні дидактичні ігри тину «Доручення», «Магазин» тощо.

При ознайомленні з цифрами широко використовуються спеціально виготовлені картки. Картка поділена па дві нерівні частини: ліва — менша, права — більша. Внизу картки по всій її довжині приклеєно смужку паперу так, що утворюється кишенька. В ліву частину вкладають картку з цифрою, у праву — аркуш чистого паперу, на якому дитина повинна намалювати стільки предметів, скільки показує цифра.

У дитячому садку не навчають писати цифри. Проте дуже важливо, щоб діти засвоїли правильно напрям руху руки при написанні різних цифр. Ефективним щодо цього є обведення контура цифри за вихователем: діти вказівним пальцем обводять цифру, зберігаючи напрям руху, запропонований їм. Після цього діти вправляються в написанні цифри у повітрі, викладають її з лічильних паличок, ліплять з пластиліну. Під час прогулянки можна запропонувати дітям написати цифру паличкою на піску, землі, на снігу, викласти її з природного матеріалу тощо.

Діти легко засвоюють цифри. Проте нерідко у них виникають труднощі у розрізненні цифр, подібних за написанням: 1, 4 і 7; 2 і 5; 6 і 9; 3 і 8.Тому при вивченні числа і цифри 4 треба, розглянувши її написання, запропонувати дітям пригадати, на яку знайому їм цифру вона схожа, порівняти їх за написанням, виділити спільне і те, чим вони відрізняються. При вивченні цифри 7 слід порівняти між собою три схожі за написанням, цифри: 1, 4 і 7. Так само порівнюють цифри: 2 і 5; 3 і 8; 6 і 9.

Наприклад, при порівнянні цифр 2 і 5 дітям пропонують полічити спочатку одну групу предметів на столі у вихователя і підняти відповідну цифру, потім другу і також пов’язати кількість іграшок з певного цифрою. Написання виділених цифр аналізують і порівнюють. Звертають увагу, що у цифри 2 неповне коло вгорі, а у цифри 5 — воно внизу справа; коротка лінія зліва — направо у цифри 2 — внизу, а у цифри 5 — вгорі.

Знання дітьми цифр є своєрідною підготовкою їх до обчислювальної діяльності.

Джерела : Програма розвитку дитини « Українське дошкілля»

К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку

Як вчити порядковій лічбі дошкільників старшого віку

Знання порядкової лічби і розуміння того, чим від­різняються порядкові числа від кількісних, має велике значення насамперед для засвоєння відношень між су­міжними числами натурального ряду.

Як зазначалося раніш, діти починають вживати у сво­їй мові порядкові числівники поряд з кількісними дуже рано, вже в кінці другого року життя. Проте діти трьох, чотирьох і навіть п’яти років часто використовують їх неправильно, замінюючи кількісними числівниками.

Вже у середньому дошкільному віці за програмою «Українське дошкілля» вчимо називати числа за порядком, розуміти запитання «Який за рахунком?», «Котрий?». А у старшій групі дитячого садка за цією ж програмою ми продовжуємо навчати порядковій лічбі (називати числа за порядком), але ще й додатково ознайомлюємо з елементами народної математики (навчання порядковій лічбі методом лічби на пальцях).  

Перед вихователем цієї групи поставлено завдання: навчити дітей порядкової лічби у межах десяти; правильно відповідати на запитання «скільки?», «який?», «котрий?». Саме в процесі навчання у дітей формуються уявлення про те, що числівник, який було названо під час лічби останнім, дає відповідь на запитання «скільки?». Часто треба знати не про всі предмети групи, а про місце одного предмета в ряду інших. У таких випадках запитання ставлять так: на якому місці цей предмет? або який він по порядку? У подібних ситуаціях не перелічують усіх предметів, а лічать тільки до того предмета, про який хотіли дізнатися. При цьому використовуються порядкові числа.

У доступній для дітей формі треба з’ясувати їм, що результат кількісної лічби не залежить від порядку, в якому лічать предмети. При цьому важливо лише не пропустити або не полічити двічі той самий предмет. І навпаки, для порядкових чисел напрям лічби має велике значення.

У кількісній і порядковій лічбі вправляються спочатку за допомогою предметів, а потім без них. Можна використати елементи народної математики (навчання порядковій лічбі методом лічби на пальцях).

Ознайомлення дітей з порядковим значенням числа відбувається зіставленням його з кількісним значенням. Дітей підводять до розуміння того, що коли треба дізнатися  скільки предметів усього, їх лічать так: один, два, три, чотири. Внаслідок такої лічби діти можуть відповісти на запитання «скільки?» Проте, коли треба визначити черговість, місце предмета серед інших, лічать так: перший, другий, третій, четвертий. Це і буде відповіддю на запитання «котрий?» або «який по порядку?».

Порядкові числа люди використовують для позначення маршрутів міського транспорту, номерів будинків, місць у кінотеатрі, автобусі тощо.

Педагогічна практика свідчить, що діти часто плутають запитання «який?» і «котрий?». Необхідно пояснити їм, що перше запитання потребує виділення якісних ознак предметів (кольору, величини, призначення), друге — визначення місця серед інших. Чергування запитань скільки? котрий? який? дає змогу розкрити їхнє значення. Розглянемо це на прикладі одного із занять.

Мета заняття: розкрити значення порядкових числівників і сформувати навички порядкової лічби в межах 7. Показати, що для визначення порядкового місця предмета серед інших істотне значення має напрям лічби.

Приклад. На столі у вихователя є 7 однакових коробок. В одній з них захована кулька. «Сергійко, голосно полічи коробки» — говорить вихователь дитині. «Що зробив Сергійко? Про що ми дізналися? Правильно, Сергійко полічив коробки і тепер знаємо, скільки їх. Коли треба дізнатися, скільки предметів усього, їх лічать так, як це зробив Сергійко: один, два, три, і т. д. Завдяки цьому дістали відповідь на запитання «скільки?». Всього 7 коробок. Усі коробки однакові, проте в одній з них заховано кульку, її легко знайти, якщо знати, на якому місці коробка з кулькою. Коли треба визначити місце предмета серед інших, також лічать, проте числа називають інакше. Послухайте і подивіться, як лічать, коли хочуть дізнатися, на якому місці предмет, котрий він по порядку».

Педагог лічить зліва направо: перша, друга, третя... Котра по порядку остання коробка? Дітям пропонується ще раз усім разом (хором) полічити коробки по порядку.

«Я вам відкрию секрет: кулька знаходиться в п’ятій коробці зліва. Піди, Галинко, знайди п’яту коробку зліва». Дівчинка знаходить п’яту коробку і показує кульку. Педагог стежить за тим, щоб дитина вживала в своїй мові порядкові числівники.

«Діти, в якому напрямі Галинка лічила коробки? — продовжує вихователь. — А чи знайшла б вона кульку, якщо б лічила справа наліво? Миколко, перевір, якщо лічити справа наліво, то котра по порядку коробка з кулькою?» З’ясовують, що кулька у третій коробці справа. — «Валя, покажи п’яту коробку справа. Бачите, діти, як змінюється місце предмета серед інших залежно від того, в якому напрямку їх лічать. Тому, називаючи місце предмета, завжди вказують напрям лічби: п’ята зліва, друга справа і т. ін».

«Тепер визначимо, на якому місці знаходиться предмет, якщо лічити зліва направо. Заплющіть очі, я покладу кульку в іншу коробку. Тепер розплющіть очі. Де кулька? Вона у шостій коробці зліва. Мишко, знайди шосту коробку».

Педагог ще 2—3 рази змінює місце, де ховає кульку. Діти, користуючись порядковою лічбою, її знаходять.

Робота з роздавальним матеріалом. На столах у дітей підноси з кружечками (квадратами). Кружечки з одного боку забарвлені в синій колір, а з другого — у червоний. Вихователь пропонує дітям покласти 7 кружечків у ряд синім боком догори, знайти четвертий кружечок (другий, шостий) зліва і повернути його червоним боком догори.

«На якому місці у вас червоні кружечки? Скільки їх? Котрі по порядку сині кружечки?» При цьому педагог щоразу просить дітей голосно полічити кружечки, стежить за тим, щоб діти правильно називали порядкові числівники.

На наступних заняттях у дітей закріплюють навички порядкової лічби, збільшуючи кількість предметів, які треба полічити, до 10. Для цього широко використовують різноманітний дидактичний матеріал, дидактичні ігри типу: «Назви наступне число», «Скільки нас лишилось?», «Полічи далі від будь-якого числа» та ін.

Вихователь повинен звертати увагу на те, що деякі діти, визначаючи місце предмета, замінюють порядкові числівники кількісними. Педагог стежить, як діти лічать і вказує на помилки. Особливо ефективні так звані комбіновані вправи, де порядкова лічба поєднується із зіставленням двох і більше сукупностей предметів, групуванням геометричних фігур, упорядкуванням предметів за величиною.

Як наочний матеріал спочатку використовують одно-рідні предмети, що відрізняються кольором, величиною, а пізніш — сукупності предметів різного виду, наприклад, силуети тварин, моделі геометричних фігур тощо.

Деякий час (2—3 заняття) порядкова лічба є основним завданням заняття. Після того як діти порядкову лічбу в основному засвоять, на закріплення її можна відводити певну частину заняття (початок або кінець його). Згідно з принципом повторності й міцності засвоєння знань це завдання повторюється протягом усього навчального року  в старшій При цьому слід пам’ятати, що для повторення тієї самої теми інтервали між заняттями поступово можуть ставати тривалішими.

Джерела : Програма розвитку дитини « Українське дошкілля»

К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку

Дидактичні ігри та вправи для збагачення словникового запасу дошкільників

Мовлення дитини дошкільного віку удосконалюється швидкими темпами, в свою чергу збільшується словниковий запас. Педагоги збагачують у дошкільників лексичний склад мовлення як у повсякденному житті; бесіди, ігри, спостереження так і під час організованих форм роботи. Отож для закріплення словникового складу мовлення велике значення мають дидактичні ігри.  Вони дають можливість вихователеві в цікавій  формі організувати вправляння дітей у вживанні раніше набутих слів, виразів,' уточнювати й активізувати їх словник. Дидактична гра в той же час є важливим засобом уточнення знань про навколишнє життя. Всі дидактичні ігри поділяються на такі групи:

-         дидактичні ігри з предметами та іграшками;

-          ігри з картинами;

-          настільно-друковані ігри;

-          та словесні ігри.

Дидактичні ігри з предметами та іграшками для закріплення словника проводять в усіх вікових групах. Це  ігри на уточнення і закріплення назв предметів: «Чарівний мішечок», «Посилка», «Чого не стало?», «Що змінилося?», «Виставка», «Подорож по кімнаті», «Що в торбинці?» та ін.

Ігри на закріплення якостей, властивостей, ознак предметів та іграшок: «Назви який», «Впізнай предмет», «Вгадай на дотик», «Знайди такий предмет», «Магазин».  Ігри на закріплення матеріалу: «Що з чого зроблено?»,

«З чого шиють одяг (взуття)?», «Погодуємо ведмедика»,

«Назви матеріал» та ін.

Ігри на закріплення професій дорослих: «Хто де працює?», «Кому що потрібно для роботи?», «В ательє», «На фабриці», «В магазині», «Лікарня».

Ігри на зіставлення і порівняння предметів: «Що схоже, а що відмінне?», , «Хто помітив?» та ін.

Дидактичні ігри в молодшій групі можна проводити як самостійне заняття; в інших групах їх включають до складу занять по ознайомленню з навколишнім « Я у світі» та з розвитку мови « Мовлення дитини».

Для проведення таких ігор «Чарівний мішечок», «Цікава торбинка», «Посилка» підберіть  різнокольорові кільця, дерев’яні кульки, грибки, гумові м’ячики різних кольорів, плетений кошик, розмальований барабан, жовтеньке курчатко з вати, зелений огірок та інші овочі з пап’є-маше, гумові качечка та собачка, пляшечки, баночки, ляльковий посуд, предмети туалету (зубна щітка, рушничок, мило, гребінець), навчальне приладдя (зошит, олівець, ручка, гумка), ножиці, моточок ниток, гудзики; кілька побутових речей, стрічки різної довжини, прапорці, клаптики, цвяхи, молоток тощо. Все-все , залежно якими словами ви хочете збагатити словник ваших вихованців.

Особливо цінними для дітей ясельного та молодшого віку є дидактичні ігри з лялькою: «Нагодуємо ляльку», «Навчимо ляльку готувати стіл до чаю», «Влаштуємо ляльці кімнату», «Одягнемо ляльку на прогулянку», «Попрасуємо ляльці одяг», «Викупаємо ляльку», «Покладемо ляльку спати», «День народження ляльки» та ін.

         Особливу групу становлять настільно-друковані ігри. До них належать: «Парні картинки», «Склади картинку», «Розрізні картинки та кубики», «Лото», , «Геометричне доміно», «Доміно предметів», «Інструменти», «Одяг».

Ці ігри використовують переважно з невеличкими групами дітей (по п’ять-шість чоловік). З дітьми молодшої, а також середньої групи грає перший раз вихователь. Вона пояснює гру, пропонує розглянути предмет, зображений

на картинці, а потім підібрати кубики чи картинки. Дітям середньої та старшої груп вихователь тільки пояснює гру, а діти вже грають самостійно.

Словесні дидактичні ігри використовуються лише в старшому дошкільному віці. Основним матеріалом у цих іграх є слово. В них відсутня наочність, вони вимагають від дитини напруження, розумових зусиль, гнучкості й швидкості мислення, розвинутого мовлення. Це такі ігри, як «Скажи навпаки», «Скажи одним словом», «Назви слово», «Хто більше назве слів», «Що буває високе (довге, широке, вузьке, низьке)?», «Хто коли працює?», «Хто більше назве…», та ін.

Словесні дидактичні ігри обов'язково входять до складу занять з розвитку мовлення та ознайомлення дітей з навколишнім.

Дидактичні вправи

Дидактичні вправи використовують з метою уточнення й активізації словникової роботи.  Важливими є вправи на: добір епітетів до предмета (Дерева я к і? Високі, стрункі, зелені, голі); впізнання предмета за епітетами (червоний, гумовий, круглий; а щ о це? — м'яч); добір дій до предмета або дієслів (Кішка щ о р о б и т ь ? — Нявчить, муркоче, лежить, біжить, спить, ловить мишей, п'є молоко; годує кошенят, грається, сидить); добір до дії предмета (світить, гріє, припікає, зігріває; щ о це? — сонце) називання складових частин цілого (б у д и н о к: дах, стіни, вікна, двері, поверхи, під'їзди; велосипед : колесо, руль, рама, педалі, ланцюг, дзвоник); класифікацію

предметів («Назви одним словом», «Склади разом»); різний ступінь узагальнення («Дай три назви і більше»: конвалії — квіти, рослини; борщ — страва, їжа, харчування); утворення слів за допомогою суфіксів, префіксів (їхати — приїхати, від’їхати, заїхати, під’їхати, з’їхати, виїхати, в'їхати; ліс — лісок, лісочок, лісище; рука — ручка, рученька, ручище).  Також цікавими є вправи, як «Хто більше пригадає слів», «Як правильно сказати?», «Хто краще придумає назву», «Що зайве?», «Як сказати одним словом?», «Чого не вистачає?». Цінними в цьому відношенні є й такі вправи, як «Плутанина», «Поверни предмет на своє місце», «Четвертий зайвий», «А що було раніше?», «А що буде пізніше?» та ін. Важливими  є вправи на розуміння відношень «Ціле та його частини»: «Склеїмо розбитий посуд», «Назви частини», «Лялька

Оля обідає», «Назви предмет». Наприклад, у вправі «Назви предмет» діти повинні за деталями впізнати і назвати одним словом ціле: ніжки, кришка — стіл; спинка, сидіння — стілець; мотор, кабіна, кермо, кузов, колеса,

фари — машина тощо.

         Найцікавіше дітям збагачувати свій словник за допомогою дидактичних ігор та вправ. НЕ ЗАБУВАЙТЕ ЇХ ВИКОРИСТОВУВАТИ!!!

Ознайомлення з формою предметів у старшій групі

У старшій групі за програмою «Українське дошкілля» діти продовжують ознайомлюватись  з площинними геометричними фігурами: квадрат, круг, трикутник, прямокутник. Вперше ознайомлюються з овалом і ромбом. Закріплюють вміння  розрізняти і називати об'ємні геометричні фігури : куля, куб, циліндр, конус.

Діти навчаються  обстежувати їхню форму, виділяти характерні особливості цих фігур, знаходити подібність і відмінність, визначати форму предметів, порівнюючи їх з геометричними фігурами як еталонами.

Методика формування геометричних знань у цій групі принципово не змінюється. Проте обстеження стає дедалі більш докладним. Поряд з практичним і безпосереднім порівнянням знайомих геометричних фігур накладанням і прикладанням широко використовується як методичний прийом вимірювання умовною міркою.

Уся робота з формування уявлень і понять про геометричні фігури, будується на основі зіставлення і протиставлення їхніх моделей ( що спільного, що відмінного).

Для виявлення ознак подібності й відмінності фігур їхні моделі спочатку порівнюють попарно (квадрат і  ромб, круг і овал), потім зіставляють відразу 3—4 фігури кожного виду, наприклад, чотирикутники (квадрат, ромб, прямокутник на одному занятті).

Так, ознайомлюючи дітей з ромбом, вихователь показує кілька ромбів різної величини, виготовлених з різного матеріалу (паперу, картону, дроту). «Діти, подивіться на ці фігурки. Це ромби». При цьому звертається увага на те, що форма не залежить від величини (ромби мають  бути і більші і менші і однакові) .

Обстеження. Дітям пропонують взяти у ліву руку ромб, а вказівним пальцем правої руки обвести по контуру. Діти визначають особливості цієї фігури: рівні сторони, кути, протилежні сторони. Визначають, що протилежні сторони рівні, перевіряють це згинанням, накладанням ромбів один на одного. Лічать кількість сторін і кутів. Потім порівнюють ромб з квадратом, знаходять спільне й особливе в цих фігурах. У квадрата і ромба по чотири кути і чотири сторони, усі сторони рівні між собою. Проте ромб відрізняється від квадрата тим, що у квадрата всі кути рівні, а у ромба рівні тільки проти-лежні — попарно (перевірили способом згинання).

Особливу увагу в цій групі слід приділяти зображенню геометричних фігур; викладанню з лічильних паличок, із смужок паперу. Ця робота проводиться як з демонстраційним (біля стола вихователя), так і з роздавальним матеріалом.

На одному із наступних занять вихователь викладає на фланелеграфі із смужок прямокутник. «Діти, як називається ця фігура? Скільки сторін має прямокутник? Скільки кутів?» Діти показують сторони, кути прямокутника. Далі вихователь запитує: «Як і які фігури можна утворити з прямокутника (утворити менші прямокутники, квадрати, трикутники)?» При цьому використовують додаткові смужки паперу. Діти лічать сторони і кути утворених фігур.

На основі виявлення суттєвих ознак геометричних  фігур дітей підводять до узагальненого поняття «чотирикутник». Порівнюючи між собою квадрат, прямокутник і ромб, діти встановлюють, що у всіх цих фігур по  чотири сторони і по чотири кути. Ця кількість сторін і кутів є загальною ознакою, яку покладено в основу визначення поняття «чотирикутник».

Далі діти порівнюють різні за формою чотирикутники. У рівності сторін і кутів діти переконуються завдяки накладанню їх один на одного.

Так, під час одного із наступних занять дітям роздають конверти з набором моделей геометричних фігур. Вихователь показує аплікацію «Робот», складену з квадратів і прямокутників  різних розмірів. Спочатку всі разом розглядають зразок. З’ясовують з яких частин (фігур) виконано кожну деталь. Потім діти відтворюють зразок. Педагог показує ще 2—3 зразки і пропонує вибрати один з них, уважно його розглянути і скласти таку саму фігуру.

У дітей цього віку важливо сформувати правильні навички показу елементів геометричної фігури.. При перелічуванні кутів діти вказують тільки на вершину кута. Дітям не пояснюють, що таке вершина кута, а просто показують її і називають – ВЕРШИНА. . Сторони діти показують, проводячи пальцем вздовж усього відрізка, від однієї вершини кута до другої. Кут як частину площини діти показують одночасно двома пальцями — великим і вказівним.

В об’ємних фігурах, таких як циліндр, піраміда, діти виділяють і називають бічні сторони і основу. При цьому можна показувати кількома пальцями або долонею.

Діти шостого року життя часто самостійно організовують дидактичні ігри на закріплення й уточнення особливостей геометричних фігур. Так, вони організовують ігри «Гаражі», «Хто знайде?», «Доручення», «У яку коробку?» та ін.

Джерела:

-Програма розвитку дитини дошкільного віку « Українське дошкілля»

- К. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку