Діти четвертого року життя у процесі
безпосереднього порівняння (накладанням, прикладанням і приставленням) вчаться
розрізняти і позначати відповідними словами величину однакових і різних за
розміром предметів (великий — маленький, однакові за величиною), . Вони
ставлять предмети поряд, визначають результати порівняння відповідними словами:
вище — нижче, однакові за висотою.
Для порівняння спочатку використовують
предмети контрастних розмірів. (Різниця у розмірах демонстраційного матеріалу
не менш як 10—15 см, роздавального — не менш як 5 см). Предмети розташовують
так, щоб порівнюваний розмір було добре видно.
На перших заняттях, коли діти виділяють
величину предмета в цілому, порівнювання предметів здійснюється на око.
Предмети розташовують в одній площині поряд. Порівнюються однорідні предмети:
великий і маленький м’яч, велика і маленька мотрійки, Для зручності і кращого
орієнтування дітей предмети добирають так, щоб вони відрізнялись за величиною
та кольором. Наприклад, синій м’яч більший, а червоний — менший; велика
мотрійка в синій хусточці, а маленька — у білій тощо,
З формуванням навичок у дітей порівнювати
предмети за величиною поступово зменшують відмінність у предметах за цією
ознакою. Діти порівнюють предмети, які не дуже відрізняються за величиною. Для
цього використовуються прийоми накладання і прикладання,
Як роздавальний матеріал можна
використовувати знайомі геометричні фігури і силуети різних предметів, іграшок.
Діти оволодівають прийомом безпосереднього порівняння накладанням. Вони
порівнюють великий і маленький круг, велику і маленьку ялинку. Для того щоб
діти діяли свідомо, педагог ставить перед ними запитання: «Що треба зробити,
щоб дізнатися, який із предметів більший (менший)?»
При порівнюванні предметів за висотою
велике значення має руховий аналізатор — жест руками. Показуючи висоту, дитина
робить жест рукою знизу догори, від основи до верхнього краю предмета.
Мета таких занять навчити дітей
порівнювати два предмети, контрастні по висоті, користуючись прийомом
прикладання; позначати результати порівнювання словами: вище, нижче, високий,
низький .
Приклад:
У гості до дітей приходять дві ляльки:
Катруся і Марійка. Катруся вища за Марійку на 8—10 см. Ляльки вітаються з
дітьми. Вихователь говорить: «Катруся і Марійка засперечалися, хто з них вищий
на зріст. Діти, давайте допоможемо їм визначити, хто вищий, а хто нижчий. Як
можна про це дізнатися? Правильно, треба поставити ляльок спиною одну до одної.
Яка лялька вища? Катруся чи Марійка?» Запитуючи про це, вихователь проводить
рукою знизу догори вздовж тулуба кожної ляльки.
«Так, Катруся вища за Марійку! Скажімо
всі разом: «Вища!» Діти повторюють.
«А
яка лялька нижча? Так, Марійка нижча за Катрусю. Скажімо всі разом: «Нижча!»
Діти повторюють.
Далі вихователь, вказуючи на іграшкові
пірамідки, що стоять на деякій відстані одна від одної, запитує: «Що це? Якого
кольору пірамідки? Як дізнатися, яка з них вища? Миколко, постав пірамідки
поряд. Покажи, яка з двох пірамідок вища. Яка нижча? Яку пірамідку подаруємо
Марійці? А яку — Катрусі? Чому?» Діти дарують лялькам пірамідки.
Друга частина заняття проходить з
роздавальним матеріалом. Кожна дитина має два дерев’яних стовпчики різного
кольору, контрастних за висотою, і двоє каченят (одне — жовте, друге — біле).
Вихователь запитує: «Якого кольору стовпчики? Який стовпчик вищий (нижчий)? Як
можна про це дізнатися?» Діти порівнюють стовпчики за висотою, використовуючи
прийом прикладання.
Далі дітям пропонується взяти в ліву
руку низький стовпчик, а в праву — високий. Педагог викликає 3—4 дітей і
просить їх назвати, у якій руці в них високий, а в якій — низький стовпчик. У
кінці заняття діти на високий стовпчик ставлять жовте, а на низький — біле
каченя («Жовте сіло на високий стовпчик, а біле — на низький»).
Особливого значення у формуванні уявлень
про величину набувають дидактичні ігри та вправи. Це насамперед ігри та вправи
на засвоєння співвідношення предметів за величиною в цілому і за окремими
параметрами (у цій віковій групі — за висотою). Так, вихователь організовує
ігри «Великий і маленький», «Заховай кульку в долонях», «Зберемо пірамідку із
кілець» та ін., а також ігри та вправи на розвиток окоміру: «Знайди таке саме
кільце», «Збудуємо дім», «Збирання фруктів» тощо.
Виділенню ознаки величини сприяє
створення ігрових ситуацій, у яких успіх тієї чи іншої дії пов’язаний з ступенем
вираження ознаки і вимагає її врахування. Так, діти самі вибирають, під яку
ялинку заховається великий ведмедик, а під яку — маленький зайчик.
Діти порівнюють предмети за величиною за
принципом парності. Наприклад, червоне кільце більше від синього, але дорівнює
за величиною зеленому; синє кільце менше від червоного і зеленого.
Уміння дітей порівнювати предмети за
величиною закріплюються у процесі їхньої продуктивної діяльності: у ліпленні,
аплікації, малюванні, конструюванні, а також у процесі організації самостійної
ігрової діяльності. Діти будують маленьку машину для зайчика і велику — для
ведмедика, маленький диван — для Андрійка і великий — для ляльки Марійки.
Під
впливом цілеспрямованого навчання у дітей четвертого року життя поступово
формується поняття про відносність величини: той самий предмет може бути то
великим, то маленьким, залежно від того, з яким предметом його порівнюють.
Джерело
: К. Й. Щербакова. Методика навчання
математики дітей дошкільного віку
Немає коментарів:
Дописати коментар