Формування початкових уявлень про
множину відбувається протягом усього навчання у дитячому садку. Особливого
значення це завдання набуває саме на четвертому році життя. Робота з дітьми
цього віку в основному спрямована на формування уявлень про межі множини та її
елементи, уміння та навички в порівнюванні елементів, контрастних множин, на
оволодіння прийомами накладання і прикладання.
Основними методичними прийомами
формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними
множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами). Широко
застосовуються різноманітні картки.
На перших заняттях вихователь учить
дітей виділяти окремі елементи в однорідній групі. Наприклад, на підносі,
принесеному вихователем у групу, багато кольорових (червоних) олівців.
Звертаючись до дітей, вона пропонує їм узяти по одному олівцю. «Скільки ти
взяв?» — запитує вихователь. «Один». «А скільки ти взяла?». «Один». «І ти, Олю,
візьми один».
Для підвищення пізнавальної активності
дітей у процесі навчання рекомендується давати їм завдання знайти один або
багато предметів у навколишній обстановці. При цьому слід пам’ятати, що
сукупності цих предметів повинні бути просторово об’єднані в одну групу, бо
діти цього віку не можуть робити просторово-кількісного аналізу і синтезу. З
цією метою вихователь заздалегідь групує предмети і розміщує їх у різних місцях
групової кімнати: на столах, полицях, підвіконнях. Спочатку можна допомагати
дітям знаходити множини: «Погляньте на полицю і скажіть, яких іграшок багато, а
яка одна». Вихователь дає завдання дітям: «Принеси одного зайчика», «Принеси
багато півників». При цьому слід учити дітей розповідати про виконані дії: «Я
приніс одного зайчика», «Я приніс багато півників». Потім ці іграшки прибирають
і дітям пропонують аналогічні завдання (можна повторити 7—8 разів).
Після того як діти навчаться виділяти
окремі елементи у множині і, отже, порівнювати контрастні за кількістю множини
— «багато і один», вихователь починає підводити дітей до порівняння елементів
множин. З цією метою дітям пропонується накласти елементи однієї множини на
елементи іншої. Наприклад, посадити ляльок на стільчики і знайти відповідність.
Одній ляльці не вистачило стільчика, отже, ляльок більше, ніж стільців. Про це
ж можна сказати інакше: «Стільців менше, ніж ляльок».
—
На скільки більше ляльок?
— На одну.
— Як зробити, щоб ляльок і стільців було
порівну?
— Принести ще один стільчик.
На цих заняттях особливого значення
набувають практичні дії дітей. Заняття, мета якого формування у дітей понять
«більше — менше» за кількістю, встановлення взаємнооднозначної відповідності
між елементами двох множин, може відбуватися так. На заняття до дітей
«приходять» ведмедик і лялька Оксана, вони приносять багато іграшок. Вихователь
запитує дітей, хто більше приніс іграшок — ведмедик чи лялька? Діти по-різному
відповідають на запитання.
Вихователь:
«Ось Марина і Сашко говорять, що більше іграшок приніс ведмедик, а Мишко та
Оленка — що лялька. Як же ми дізнаємось, хто з дітей правильно відповідає? Де ж
більше іграшок?» Це і є проблемна ситуація. Створення такої ситуації — дуже
важливий елемент на занятті.
Далі вихователь пропонує всі іграшки,
принесені ведмедиком, поставити у ряд. Діти ставлять іграшки в один ряд. Тоді
пропонується дітям до кожної іграшки, яку приніс ведмедик, поставити одну
іграшку, принесену лялькою. Іграшки ставлять лише попарно. Тепер видно, де
іграшок більше, а де менше. «Хто приніс більше іграшок? Хто приніс менше
іграшок?».
Під кінець заняття діти дякують
ведмедикові і ляльці за подарунки.
Можна розіграти аналогічну ситуацію: у
гості до дітей прибігли з лісу лисичка і зайчик тощо. Під час виконання вправ
вихователь підводить дітей до вживання слів: багато, один, по одному, жодного,
зовсім немає, порівну, більше, менше, стільки — скільки тощо.
Спочатку вихователь використовує картки (картки
поділені на клітинки). У кожній клітинці
намальовані предмети. Вихователь пропонує покласти на кожен малюнок один
предмет (заховати). Істотним у цій
роботі є навчання практичних навичок накладання: брати предмети (іграшки)
правою рукою, закривати малюнки по порядку, зліва направо, або справа наліво,
не пропускаючи жодного. У перших завданнях кількість предметів і малюнків повинна
бути однаковою. Це полегшує виконання завдання дитиною і контроль вихователя.
Надалі у запропонованих завданнях
передбачається нерівність елементів порівнюваних множин. Діти визначають, де
більше, де менше предметів. Вихователь показує дітям різні способи встановлення
рівності: збільшенням або зменшенням елементів однієї з множин. У подібних
вправах вихователь передбачає порівнювання елементів однорідних множин, що
відрізняються за величиною: на картку з намальованими великими кружечками діти
накладають менші і з’ясовують, що маленьких кружечків більше, а більших —
менше. Такі вправи розвивають увагу дітей в тому, скільки елементів містить кожна
множина.
Після того як діти оволодіють прийомом
накладання, вихователь готує їх до оволодіння новим, складнішим прийомом поелементного
порівняння двох множин — прийомом прикладання. Ця робота здійснюється поетапно.
На першому етапі вихователь показує дітям прийом часткового накладання. Потім
діти від попереднього накладання одних предметів на інші переходять до прикладання:
спочатку накладають елементи однієї множини на елементи другої, а тоді кожен
елемент другої множини знімають і підкладають його знизу, під елементами першої
множини. На цьому етапі роботу полегшують картки, поділені на клітинки. Вони
ніби звільняють дитину від додаткового завдання — робити просторовий аналіз
елементів множини. У кожній клітинці, як у гніздечку, вміщується один елемент
(предмет, малюнок).
На четвертому році життя діти повинні
вміти вільно порівнювати множини прикладання предметів, розставляючи їх
попарно: проти кожної великої мотрійки — одну маленьку.
Організовуючи заняття, вихователь
повинен турбуватися про різноманітність наочного матеріалу та прийомів
навчання, використовувати ігрові ситуації, показ прийомів порівняння у поєднанні
з словом, і практичні дії дітей. Поступово вихователь вчить дітей виконувати
завдання лише за усною інструкцією.
У цій віковій групі необхідно звертати
увагу дітей на різноманітність множин за своєю природою і сприйняття їх різними
аналізаторами.
Ще не знаючи чисел, не вміючи лічити, діти
порівнюють множину звуків з множиною предметів,
рухів. Так, вихователь дає завдання дітям постукати по барабану стільки
разів, скільки іграшок стоїть на столі. Можна подібні вправи виконувати у такій
послідовності: вихователь стукає оди раз
і ставить на стіл іграшку, стукає ще раз і знову ставить іграшку. Викликана
дитина дивиться на ці предмети і стукає; всі діти у себе на столі відкладають
іграшки по одній відповідно до кожного стуку вихователя; викликана дитина (з
місця) плеще у долоні стільки разів, скільки в неї іграшок; вихователь плеще, а
дитина, сприймаючи звуки на слух, плеще стільки ж разів.
Отже, подібне порівнювання множин
здійснюється на основі суто чуттєвого сприйняття. Діти не лічать елементи
множин, а зіставляють множини поелементно, встановлюють взаємно-однозначну
відповідність між ними. Обов’язковою умовою у цих вправах є обмеженість
кількості елементів
Порівняння двох множин за участю
слухового та рухового аналізаторів діти сприймають як ігровий прийом. Такі операції
з множинами є підготовчим і цілком необхідним етапом в оволодінні дітьми лічбою
за допомогою числівників.
Джерело
: К. Й. Щербакова. Методика навчання
математики дітей дошкільного віку
Немає коментарів:
Дописати коментар