Як навчити дошкільників орієнтуватися в просторі (молодший вік 3-4 роки)

 

У 4 роки дітей вчать розрізняти просторові напрями від спостерігача (від себе): вперед (попереду), назад (позаду); розрізняти праву і ліву руки; користуватись позначенням просторових напрямів.

Особливістю формування просторових орієнтувань у молодшій групі є опора на чуттєву основу, нагромадження практичного досвіду. У навчанні широко застосовуються пояснення, вказівки, вправляння, ігри-заняття, дидактичні та рухливі ігри. Ознайомлення з взаємно-зворотними напрямами відбувається попарно: згори — донизу; зліва — направо тощо.

Дедалі більшого значення у дій групі набуває поєднання рухових дій з словом.

Внаслідок багаторазових сприймань тих самих просторових відношень стає можливим відокремлення просторових властивостей від самих предметів. Під впливом навчання у дітей формується здатність сприймати групу предметів у взаємозв’язках їх різних сторін.

Необхідною умовою більш успішного визначення просторового розташування предметів є спільність об’єктів відносно один одного.

У процесі ознайомлення дітей молодшої групи з просторовим розташуванням предметів застосовуються ігри- заняття типу «Хованки» з іграшками, прапорцями та іншими предметами. Так; у грі-занятті «Де ведмедик шукав свого м’яча?» місце дії обмежене груповою кімнатою. Основна мета гри полягає в тому, щоб привернути увагу дітей до різних варіантів просторових відношень між предметами, активізувати у їхній мові використання прийменників; під, на, за, з, біля. Під час заняття вихователь проводить бесіду з дітьми, звертається до них із запитаннями: «Що робить ведмедик? Де він спить? Що він зараз робить? Де він сидить? Куди пішов ведмедик? Де він шукає м’яча»?

Вихователь уточнює відповіді дітей, вчить їх змінювати відмінкові закінчення іменників при вживанні різних прийменників.

Після того як м’яч знайдено, педагог пропонує дітям пригадати і самостійно розповісти, де ж ведмедик шукав м’яча.

Виправдовує себе і прийом встановлення зв’язку між чуттєвим та логічним у навчанні дітей просторовій орієнтації. Наприклад, дитині пропонується поставити іграшки так, щоб їх розміщення нагадувало якусь життєву ситуацію: ніби ляльки йдуть на музичне заняття (розмістити їх одна за одною); або вони зустрілися і розмовляють (розмістити навпроти) або посварились і відвернулися одна від одної (розмістити спиною одну до одної); або вони граються в «Кота — мишки» (розмістити по колу) і т. д.

Під час подібних ігор та вправ діти ознайомлюються з різноманітними варіантами просторових відношень, підводяться до елементарних узагальнень.

Особливо велика увага приділяється формуванню уявлень дітей про дії правої та лівої руки . Вихователь з’ясовує з дітьми характер дії для кожної руки: у правій руді тримають ложку, а в лівій — хліб, у правій — пензля, а лівою допомагають притримувати папір. На заняттях з математики вихователь учить дітей брати роздавальний матеріал тільки правою рукою, розташовувати його зліва направо. До того, як діти почнуть виконання завдання, педагог просить їх показати ліву, а потім праву руку; притримуючи лівою рукою кінець картки, правою провести зліва направо (як слід розкладати кружечки) .

Часто наприкінці заняття з математики дітям пропонують вправи типу: візьми прапорець у праву руку, підніми його догори, опусти донизу, простягни вперед, покажи назад; тупни правою, а потім лівою ногою; лівою рукою доторкнись до лівого вуха, правою — до правого і т. ін.

Майже на кожному занятті з математики діти працюють з картками. Якість цієї роботи багато в чому пов’язана з умінням орієнтуватись на площині (у двовимірному просторі).

Протягом року діти виконують різноманітні вправи, пов’язані з орієнтуванням: наприклад, на-верхній смужці картки розмістити кружечки, на нижній квадратики. З верхньої смужки забрати один кружечок І помістити його на нижню. Після таких дій діти пояснюють, що вгорі кружечків більше, ніж внизу.

Уточненню і закріпленню просторових орієнтувань сприяють фізкультурні і музичні заняття, де в процесі активного руху діти визначають напрям, вчаться змінювати його відповідно до сигналу або інструкції вихователя.

На заняттях з малювання педагог називає напрям руху руки: згори донизу, зліва направо тощо.

Під час сніданку, обіду, виконання режимних моментів вихователь акцентує увагу дітей на таке: «На яку ногу взуваєш черевика? Якою рукою зручніше застібнути гудзика? У якій руці тримаєш чашку, а в якій — булочку?» і Поступово діти оволодівають не лише орієнтуванням у просторі, а й «просторовою» термінологією (активізується словник дітей). Проте для цього необхідно, щоб вихователь ретельно стежив за своєю мовою і мовою дітей, вчасно виправляв неточності. Таким чином, 4-річні діти переходять від безпосереднього сприйняття і дійового відтворення просторових відношень до осмислення їх логіки.

 

Джерело :    К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку

Методика ознайомлення з формою предметів (молодший вік 3-4 роки)

 

У дітей четвертого року життя формуються певні знання про форму предметів і геометричні фігури як еталони форми. Діти вчаться розрізняти кулю і куб, коло і квадрат, користуючись прийомом обстеження цих фігур дотиково-руховим і зоровим способами. Крім того, на заняттях з конструювання діти ознайомлюються з деякими елементами будівельного матеріалу: кубиками, цеглинками, пластинами, призмами, брусками.

Діти розглядають і порівнюють кулю і куб, знаходять спільне та відмінне у цих предметах (фігурах). Звертаючись із запитанням до дітей, вихователь привертає їхню увагу до особливостей фігур: «Що це? Якого кольору кулі? Яка з двох куль більша? Яка з них менша?»

 

За завданням вихователя одна дитина бере в руки  маленьку кулю, а інша — велику. Діти передають кулі по колу: маленьку наздоганяє велика куля. Потім напрям  руху змінюється. У процесі таких ігор діти уточнюють особливості кулі — вона кругла, у неї немає кутів, її можна котити. Діти порівнюють кулі різного кольору і величини. Тим самим вихователь підводить їх до узагальнення, що форма не залежить від кольору і величини предмета.

Аналогічно уточнюються і узагальнюються знання дітей про куб. Діти беруть в руки куб, пробують прокотити його. Він не котиться. У куба є кути і грані, він стійко стоїть на столі, підлозі. Із кубів можна будувати будиночки .стовпчики, ставлячи один куб на другий.

 Найважливішим моментом при ознайомленні дітей з формою є організація зорового та дотиково-рухового і сприйняття форми, використання різноманітних практичних дій, які виявляють їх властивості. Обстеження дітьми форми предмета включає такі дії: показ (демонстрація) геометричної фігури і називання її; обстеження геометричної фігури за допомогою конкретних практичних (що обводяться по контуру) дій; порівнювання фігур, різних . за кольором та розміром; порівнювання геометричних фігур з предметами, близькими за формою; закріплення  властивостей геометричної фігури в малюванні, ліпленні, аплікації.

В організації роботи з ознайомлення дітей з формою предмета значне місце займає показ (демонстрація) самої фігури, а також показ способів її обстеження. Вихователь учить дітей при обстеженні предмета тримати його в лівій руці, вказівним пальцем правої руки обводити ) його по контуру. Для того щоб діти краще виділяли особливості геометричних фігур, моделі слід порівнювати попарно: кулю і куб, коло і квадрат; куб і квадрат. Фігури обов’язково треба брати різні за розміром та кольором, а надалі — відмінні за основною ознакою .

Мета таких занять: вчити дітей порівнювати круг і квадрат між собою, знаходити в навколишній обстановці предмети, схожі за формою на круг і квадрат.

ПРИКЛАД:

— Діти, до нас у гості прийшли лялька і ведмедик. Вони принесли кожному з вас різні фігури. Ці фігури лежать у вас на столах. Назвіть їх. (Діти називають фігури). Ведмедику цікаво знати, чи всі діти впізнають квадрат? Візьміть у праву руку квадрат і підніміть.  Молодці! А тепер лялька хоче подивитися, чи всі діти знають круг. Візьміть у ліву руку круг і покажіть його. Молодці!

А тепер покладіть круг на квадрат. Ось так. Чи повністю закрився квадрат? Ні, залишилися кути. Правильно! А чи є у круга кути?» «У круга немає кутів»,— кажуть діти (повторити кілька разів). «У квадрата є кути і сторони. Круг круглий, його можна котити, але можна і покласти. Ось так. А тепер давайте подаруємо ляльці іграшки, схожі на круг, а ведмедикові — на квадрат». Діти відбирають предмети, іграшки, схожі на ці геометричні фігури.

Для розвитку в дітей навичок обстеження форми предметів і нагромадження відповідних уявлень організовуються різні дидактичні ігри та вправи. Так, з метою засвоєння назви та уточнення основних властивостей окремих геометричних фігур, вихователь організовує ігри: «Назви геометричну фігуру», «Чарівний мішечок», «Доміно фігур» та ін.

 У грі «Чарівний мішечок» вихователь вчить дітей вибирати фігури на дотик за зразком. На столі заздалегідь розставляють знайомі дітям геометричні фігури, у мішечку знаходяться такі самі, як і на столі. Спочатку вихователь звертає увагу на геометричні фігури, розташовані на столі. Діти називають їх. Потім за вказівкою вихователя дитина знаходить у мішечку таку, яка стоїть на столі, і показує її. Якщо дитина не може виконати завдання, то вихователь ще раз нагадує способи обстеження фігури: правою рукою повільно обводити по краю (контуру). Можна і лівою рукою допомагати. При повторному проведенні гри збільшується кількість геометричних фігур.

В іграх «Знайди предмет такої самої форми», «Що лежить у мішечку?», «Геометричне лото» та ін. діти вправляються у зіставленні форми предметів з геометричними зразками. Такі завдання складніші, але цілком доступні для дітей. Вони розвивають у них здатність аналізувати навколишню обстановку, абстрагувати при визначенні форми предметів. Так, дитина, сприймаючи картину, що висить на стіні перед нею, відволікається від сюжету картини, а виділяє лише форму рамки (квадрат).

Діти цього віку при проведенні відповідної цілеспрямованої роботи з ними можуть аналізувати складніші форми. Так, діти створюють орнамент із кольорових геометричних фігур. При цьому вони аналізують малюнок, виділяють у ньому окремі геометричні фігури, обстежують їх за контуром, називають, а потім відтворюють малюнок орнаменту.

У вільний від занять час діти цієї групи дуже люблять ігри з «Розрізними картинками».

Геометричні фігури круг і квадрат використовуються на заняттях з математики як роздавальний матеріал.

 

Джерело :    К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку

Методика ознайомлення з величиною предметів (молодший вік 3-4 роки)

 

Діти четвертого року життя у процесі безпосереднього порівняння (накладанням, прикладанням і приставленням) вчаться розрізняти і позначати відповідними словами величину однакових і різних за розміром предметів (великий — маленький, однакові за величиною), . Вони ставлять предмети поряд, визначають результати порівняння відповідними словами: вище — нижче, однакові за висотою.

Для порівняння спочатку використовують предмети контрастних розмірів. (Різниця у розмірах демонстраційного матеріалу не менш як 10—15 см, роздавального — не менш як 5 см). Предмети розташовують так, щоб порівнюваний розмір було добре видно.

На перших заняттях, коли діти виділяють величину предмета в цілому, порівнювання предметів здійснюється на око. Предмети розташовують в одній площині поряд. Порівнюються однорідні предмети: великий і маленький м’яч, велика і маленька мотрійки, Для зручності і кращого орієнтування дітей предмети добирають так, щоб вони відрізнялись за величиною та кольором. Наприклад, синій м’яч більший, а червоний — менший; велика мотрійка в синій хусточці, а маленька — у білій тощо,

З формуванням навичок у дітей порівнювати предмети за величиною поступово зменшують відмінність у предметах за цією ознакою. Діти порівнюють предмети, які не дуже відрізняються за величиною. Для цього використовуються прийоми накладання і прикладання,

Як роздавальний матеріал можна використовувати знайомі геометричні фігури і силуети різних предметів, іграшок. Діти оволодівають прийомом безпосереднього порівняння накладанням. Вони порівнюють великий і маленький круг, велику і маленьку ялинку. Для того щоб діти діяли свідомо, педагог ставить перед ними запитання: «Що треба зробити, щоб дізнатися, який із предметів більший (менший)?»

При порівнюванні предметів за висотою велике значення має руховий аналізатор — жест руками. Показуючи висоту, дитина робить жест рукою знизу догори, від основи до верхнього краю предмета.

Мета таких занять навчити дітей порівнювати два предмети, контрастні по висоті, користуючись прийомом прикладання; позначати результати порівнювання словами: вище, нижче, високий, низький .

Приклад:

У гості до дітей приходять дві ляльки: Катруся і Марійка. Катруся вища за Марійку на 8—10 см. Ляльки вітаються з дітьми. Вихователь говорить: «Катруся і Марійка засперечалися, хто з них вищий на зріст. Діти, давайте допоможемо їм визначити, хто вищий, а хто нижчий. Як можна про це дізнатися? Правильно, треба поставити ляльок спиною одну до одної. Яка лялька вища? Катруся чи Марійка?» Запитуючи про це, вихователь проводить рукою знизу догори вздовж тулуба кожної ляльки.

«Так, Катруся вища за Марійку! Скажімо всі разом: «Вища!» Діти повторюють.

«А яка лялька нижча? Так, Марійка нижча за Катрусю. Скажімо всі разом: «Нижча!» Діти повторюють.

Далі вихователь, вказуючи на іграшкові пірамідки, що стоять на деякій відстані одна від одної, запитує: «Що це? Якого кольору пірамідки? Як дізнатися, яка з них вища? Миколко, постав пірамідки поряд. Покажи, яка з двох пірамідок вища. Яка нижча? Яку пірамідку подаруємо Марійці? А яку — Катрусі? Чому?» Діти дарують лялькам пірамідки.

Друга частина заняття проходить з роздавальним матеріалом. Кожна дитина має два дерев’яних стовпчики різного кольору, контрастних за висотою, і двоє каченят (одне — жовте, друге — біле). Вихователь запитує: «Якого кольору стовпчики? Який стовпчик вищий (нижчий)? Як можна про це дізнатися?» Діти порівнюють стовпчики за висотою, використовуючи прийом прикладання.

Далі дітям пропонується взяти в ліву руку низький стовпчик, а в праву — високий. Педагог викликає 3—4 дітей і просить їх назвати, у якій руці в них високий, а в якій — низький стовпчик. У кінці заняття діти на високий стовпчик ставлять жовте, а на низький — біле каченя («Жовте сіло на високий стовпчик, а біле — на низький»).

Особливого значення у формуванні уявлень про величину набувають дидактичні ігри та вправи. Це насамперед ігри та вправи на засвоєння співвідношення предметів за величиною в цілому і за окремими параметрами (у цій віковій групі — за висотою). Так, вихователь організовує ігри «Великий і маленький», «Заховай кульку в долонях», «Зберемо пірамідку із кілець» та ін., а також ігри та вправи на розвиток окоміру: «Знайди таке саме кільце», «Збудуємо дім», «Збирання фруктів» тощо.

Виділенню ознаки величини сприяє створення ігрових ситуацій, у яких успіх тієї чи іншої дії пов’язаний з ступенем вираження ознаки і вимагає її врахування. Так, діти самі вибирають, під яку ялинку заховається великий ведмедик, а під яку — маленький зайчик.

Діти порівнюють предмети за величиною за принципом парності. Наприклад, червоне кільце більше від синього, але дорівнює за величиною зеленому; синє кільце менше від червоного і зеленого.

Уміння дітей порівнювати предмети за величиною закріплюються у процесі їхньої продуктивної діяльності: у ліпленні, аплікації, малюванні, конструюванні, а також у процесі організації самостійної ігрової діяльності. Діти будують маленьку машину для зайчика і велику — для ведмедика, маленький диван — для Андрійка і великий — для ляльки Марійки.

Під впливом цілеспрямованого навчання у дітей четвертого року життя поступово формується поняття про відносність величини: той самий предмет може бути то великим, то маленьким, залежно від того, з яким предметом його порівнюють.

 

Джерело :    К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку

Як сформувати уявлення про число (молодший вік 3-4 роки)

 

Практичні дії дітей з конкретними множинами: вилучення з множини окремих елементів, створення множин (сукупностей) із окремих елементів, безпосереднє встановлення взаємно-однозначної відповідності між двома множинами сприяють формуванню у дітей первинних уявлень про число.

Спочатку діти засвоюють число «один». У деяких ситуаціях вони виділяють один і багато предметів, в інших — встановлюють, що одна множина предметів більша (менша) від іншої на один, вчаться знаходити рівність між двома множинами збільшенням або зменшенням сукупності на один елемент. Отже, уявлення про число один формується одночасно з уявленням про множину.

У групі четвертого року життя вихователь формує в дітей уявлення про утворення чисел «два» і «три» та вчить дітей розпізнавати множини з кількістю елементів у межах трьох.

Обов’язковою умовою ознайомлення дітей з утворенням чисел є порівнювання двох множин. Вихователь звертає увагу дітей на «галявинку», де росте ялинка. «Скільки ялинок?» — «Одна». «Під ялинку прибіг зайчик. Скільки зайчиків?» — «Один». «Що можна сказати про кількість ялинок і зайчиків?»— «їх порівну, по одному».— «Але ось прибіг під ялинку ще один зайчик. Тепер їх стало два». Вихователь лічить: «Один, два. Всього два зайчики». Потім повторюють діти: «Один, два; всього два зайчики». — «Як вийшло два зайчики?» — «Був один, прибіг ще один і стало два зайчики». — «Погляньте і скажіть: чого більше— ялиночок чи зайчиків?. А тепер скажіть, чого менше?»

Підсумовуючи порівняння, вихователь підкреслює: «Зайчиків більше — їх два, ялинок менше — вона одна. Два більше, ніж один». На першому етапі такі узагальнення робить лише сам вихователь. Дітям поки що важко це і недоступно. Проте для формування уявлень про утворення чисел така підготовка необхідна, Визначивши кількість елементів у множині, вихователь пропонує встановити рівність між ними. Діти використовують прямий (збільшенням меншої кількості елементів множини) і зворотний прийом порівняння множин (зменшенням). «Один зайчик погрався, погрався і побіг, — каже вихователь. — Скільки зайчиків залишилось?» — «Залишився один зайчик». «Що тепер можна сказати про кількість ялинок і зайчиків?» — «їх порівну, по одному».

Далі вихователь ознайомлює дітей з утворенням числа три. Тепер початковою множиною може бути множина, яка складається з двох предметів.

На одному із занять вихователь пропонує дітям допомогти ляльці Марійці накрити стіл для гостей «Спочатку Марійка поставила на стіл два блюдця. Хто хоче допомогти Марійці? Скільки ти поставив блюдець?» — «Два блюдця». «Тепер треба поставити стільки ж чашок. Скільки треба поставити чашок?» — «Дві»  - «Правильно, дві чашки»,— уточнює вихователь. «Піди, Олю, постав. Полічи». — «Одна, дві. Всього дві чашки».

«А що можна сказати про кількість блюдець і чашок?» — «їх порівну, їх по два». Марійка згадала, що подруг прийде більше і поставила на стіл ще одне блюдце. Тепер блюдець стало три. Полічимо їх разом: «Одне, два, три. Всього три».

Далі діти порівнюють множини з двома і трьома елементами, встановлюють між ними рівність: чашок і блюдець порівну, їх по два (їх по три). Спочатку вихователь лічить сам, а діти тільки називають число, потім обидві операції об’єднують.

Вихователь звертає увагу, що лічити предмети можна як зліва направо, так і навпаки. Діти четвертого року життя, перелічуючи предмети, беруть їх у руки і пере-ставляють на певну відстань, при цьому голосно називають числівники по порядку.

У цей період найскладнішим для дітей є оволодіння підсумковою лічбою (скільки всього?). Інколи дитина помиляється або поспішає назвати наступне число, а рухи руки відстають від лічби, або навпаки — одним числом позначає відразу два предмети.

У процесі формування числових .уявлень великого значення набуває словникова робота. Діти вчаться погоджувати числівники з іменниками в роді, числі та відмінку. Вихователь звертає увагу на те, що по різному називаємо числа залежно від того, що лічимо. Наприклад, одна лялька, але один м’яч; дві мотрійки, але двоє яблук тощо. Особливу увагу слід приділити тому, щоб діти правильно називали числівник — «один», а не замінювали його словом «раз».

Для того щоб діти усвідомили значення (особливість) останнього числівника під час лічби, вихователь учить дітей, закінчуючи її, робити обвідний рух рукою: «всього дві ялинки або всього три мотрійки».

Після того як діти оволодіють лічбою предметів у межах трьох, можна їм запропонувати лічити звуки, рухи, порівнювати множини предметів та звуків за ознакою числа «Постав стільки мотрійок, скільки разів я плесну в долоні. Скільки ти поставив мотрійок?» Такі вправи сприяють встановленню міжаналізаторних зв’язків і формують у дітей вміння порівнювати множини за кількістю як основною ознакою.

Оволодіння лічбою за допомогою слів-числівників здійснюється поступово і продовжується у наступних вікових групах.

Джерело :    К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку

Методика формування уявлень про множину (молодший вік 3-4 роки)

 

Формування початкових уявлень про множину відбувається протягом усього навчання у дитячому садку. Особливого значення це завдання набуває саме на четвертому році життя. Робота з дітьми цього віку в основному спрямована на формування уявлень про межі множини та її елементи, уміння та навички в порівнюванні елементів, контрастних множин, на оволодіння прийомами накладання і прикладання.

Основними методичними прийомами формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами). Широко застосовуються різноманітні картки.

На перших заняттях вихователь учить дітей виділяти окремі елементи в однорідній групі. Наприклад, на підносі, принесеному вихователем у групу, багато кольорових (червоних) олівців. Звертаючись до дітей, вона пропонує їм узяти по одному олівцю. «Скільки ти взяв?» — запитує вихователь. «Один». «А скільки ти взяла?». «Один». «І ти, Олю, візьми один».

Для підвищення пізнавальної активності дітей у процесі навчання рекомендується давати їм завдання знайти один або багато предметів у навколишній обстановці. При цьому слід пам’ятати, що сукупності цих предметів повинні бути просторово об’єднані в одну групу, бо діти цього віку не можуть робити просторово-кількісного аналізу і синтезу. З цією метою вихователь заздалегідь групує предмети і розміщує їх у різних місцях групової кімнати: на столах, полицях, підвіконнях. Спочатку можна допомагати дітям знаходити множини: «Погляньте на полицю і скажіть, яких іграшок багато, а яка одна». Вихователь дає завдання дітям: «Принеси одного зайчика», «Принеси багато півників». При цьому слід учити дітей розповідати про виконані дії: «Я приніс одного зайчика», «Я приніс багато півників». Потім ці іграшки прибирають і дітям пропонують аналогічні завдання (можна повторити 7—8 разів).

Після того як діти навчаться виділяти окремі елементи у множині і, отже, порівнювати контрастні за кількістю множини — «багато і один», вихователь починає підводити дітей до порівняння елементів множин. З цією метою дітям пропонується накласти елементи однієї множини на елементи іншої. Наприклад, посадити ляльок на стільчики і знайти відповідність. Одній ляльці не вистачило стільчика, отже, ляльок більше, ніж стільців. Про це ж можна сказати інакше: «Стільців менше, ніж ляльок».

— На скільки більше ляльок?

—        На одну.

—        Як зробити, щоб ляльок і стільців було порівну?

—        Принести ще один стільчик.

На цих заняттях особливого значення набувають практичні дії дітей. Заняття, мета якого формування у дітей понять «більше — менше» за кількістю, встановлення взаємнооднозначної відповідності між елементами двох множин, може відбуватися так. На заняття до дітей «приходять» ведмедик і лялька Оксана, вони приносять багато іграшок. Вихователь запитує дітей, хто більше приніс іграшок — ведмедик чи лялька? Діти по-різному відповідають на запитання.

Вихователь: «Ось Марина і Сашко говорять, що більше іграшок приніс ведмедик, а Мишко та Оленка — що лялька. Як же ми дізнаємось, хто з дітей правильно відповідає? Де ж більше іграшок?» Це і є проблемна ситуація. Створення такої ситуації — дуже важливий елемент на занятті.

Далі вихователь пропонує всі іграшки, принесені ведмедиком, поставити у ряд. Діти ставлять іграшки в один ряд. Тоді пропонується дітям до кожної іграшки, яку приніс ведмедик, поставити одну іграшку, принесену лялькою. Іграшки ставлять лише попарно. Тепер видно, де іграшок більше, а де менше. «Хто приніс більше іграшок? Хто приніс менше іграшок?».

Під кінець заняття діти дякують ведмедикові і ляльці за подарунки.

Можна розіграти аналогічну ситуацію: у гості до дітей прибігли з лісу лисичка і зайчик тощо. Під час виконання вправ вихователь підводить дітей до вживання слів: багато, один, по одному, жодного, зовсім немає, порівну, більше, менше, стільки — скільки тощо.

Спочатку вихователь використовує картки (картки поділені на клітинки). У кожній клітинці  намальовані предмети.  Вихователь  пропонує покласти на кожен малюнок один предмет (заховати).  Істотним у цій роботі є навчання практичних навичок накладання: брати предмети (іграшки) правою рукою, закривати малюнки по порядку, зліва направо, або справа наліво, не пропускаючи жодного. У перших завданнях кількість предметів і малюнків повинна бути однаковою. Це полегшує виконання завдання дитиною і контроль вихователя.

Надалі у запропонованих завданнях передбачається нерівність елементів порівнюваних множин. Діти визначають, де більше, де менше предметів. Вихователь показує дітям різні способи встановлення рівності: збільшенням або зменшенням елементів однієї з множин. У подібних вправах вихователь передбачає порівнювання елементів однорідних множин, що відрізняються за величиною: на картку з намальованими великими кружечками діти накладають менші і з’ясовують, що маленьких кружечків більше, а більших — менше. Такі вправи розвивають увагу дітей в тому, скільки елементів містить кожна множина.

Після того як діти оволодіють прийомом накладання, вихователь готує їх до оволодіння новим, складнішим прийомом поелементного порівняння двох множин — прийомом прикладання. Ця робота здійснюється поетапно. На першому етапі вихователь показує дітям прийом часткового накладання. Потім діти від попереднього накладання одних предметів на інші переходять до прикладання: спочатку накладають елементи однієї множини на елементи другої, а тоді кожен елемент другої множини знімають і підкладають його знизу, під елементами першої множини. На цьому етапі роботу полегшують картки, поділені на клітинки. Вони ніби звільняють дитину від додаткового завдання — робити просторовий аналіз елементів множини. У кожній клітинці, як у гніздечку, вміщується один елемент (предмет, малюнок).

На четвертому році життя діти повинні вміти вільно порівнювати множини прикладання предметів, розставляючи їх попарно: проти кожної великої мотрійки — одну маленьку.

Організовуючи заняття, вихователь повинен турбуватися про різноманітність наочного матеріалу та прийомів навчання, використовувати ігрові ситуації, показ прийомів порівняння у поєднанні з словом, і практичні дії дітей. Поступово вихователь вчить дітей виконувати завдання лише за усною інструкцією.

У цій віковій групі необхідно звертати увагу дітей на різноманітність множин за своєю природою і сприйняття їх різними аналізаторами.

 Ще не знаючи чисел, не вміючи лічити, діти порівнюють множину звуків з множиною предметів,  рухів. Так, вихователь дає завдання дітям постукати по барабану стільки разів, скільки іграшок стоїть на столі. Можна подібні вправи виконувати у такій послідовності:  вихователь стукає оди раз і ставить на стіл іграшку, стукає ще раз і знову ставить іграшку. Викликана дитина дивиться на ці предмети і стукає; всі діти у себе на столі відкладають іграшки по одній відповідно до кожного стуку вихователя; викликана дитина (з місця) плеще у долоні стільки разів, скільки в неї іграшок; вихователь плеще, а дитина, сприймаючи звуки на слух, плеще стільки ж разів.

Отже, подібне порівнювання множин здійснюється на основі суто чуттєвого сприйняття. Діти не лічать елементи множин, а зіставляють множини поелементно, встановлюють взаємно-однозначну відповідність між ними. Обов’язковою умовою у цих вправах є обмеженість кількості елементів

Порівняння двох множин за участю слухового та рухового аналізаторів діти сприймають як ігровий прийом. Такі операції з множинами є підготовчим і цілком необхідним етапом в оволодінні дітьми лічбою за допомогою числівників.

Джерело :    К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку