Ознайомлення з величиною предметів. Навчаємо вимірювати

Діти шостого року життя повинні вміти виділяти товщину предмета, порівнювати предмети однакові і різ­ні за товщиною (товстіший, тонший, однаковий за товщи­ною); розрізняти предмети за висотою, довжиною, шириною, товщиною; відображати ці зміни у своїй мові; знати, що предмети відрізняються масою: важче, легше; вимірювати різними за величиною мірками відстань (дов­жину, ширину, висоту) і об’єм.

Навчають вимірювати поступово, послідовно усклад­нюючи завдання. Умовно можна виділити три етапи у навчанні вимірювання у старшій групі дитячого садка.

На першому   навчання вимірювання здійсню­ється однією міркою, проте дитина має змогу зафіксувати кожну мірку окремо. Наприклад, вимірюючи сип­кі речовини, дитина кожну мірку висипає на окрему купку, вимірюючи рідини, переливає кожну мірку у інший посуд теж окремо.

Якщо ж дитина виконує лінійне вимірювання, то кожна мірка фіксується рискою на са­мому предметі. Отже, і на цьому етапі дитина спочатку тільки відмірює, відкладає мірки. Виконавши цю опе­рацію, вона переходить до другої частини — лічить кількість одиниць вимірювання. При цьому можливі ти­пові помилки дітей, яким можна завчасно запобігти. Так, під час лінійного вимірювання діти часто лічать не кількість одиниць вимірювання, а кількість рисок, що призводить до неправильного результату.»

Практичні вміння дітей у вимірюванні розширюють їхні можливості в упорядкуванні предметів за одним з параметрів величини. Так, на одному із занять вихова­тель пропонує дітям побудувати ряд із смужок різної довжини. Смужки діти розкладають зверху вниз від найкоротшої до найдовшої. При цьому вихователь на­гадує, що зліва кінці смужок слід підрівняти.

Виконавши завдання, діти пояснюють, в якому по­рядку вони поклали смужки. Лічать смужки по поряд­ку зверху вниз. Вихователь запитує: «Чи рівні утвори­лись східці? Як перевірити, що східці рівні?» Для перевірки вихователь пропонує виміряти кожну смужку і зазначає, що мірками будуть маленькі прямокутники. Далі пояснює дітям: «На нижню смужку покладіть стільки мірок, скільки вміститься, розкладайте їх зліва направо, точно одну за одною, щільно ( при цьому діти повторюють уміння і навички, набуті в середній групі). Після того, як діти розкладуть мірки, вихователь звер­тається до них із запитаннями: «Дому дорівнює довжи­на першої (другої, третьої, четвертої) смужки? Яка смужка найкоротша і чому? Яка смужка найдовша? На скільки друга смужка довша, ніж перша? Що можна сказати про довжину першої ї другої смужок? На якій смужці вмістилось найбільше мірок? Чи рівні східці?» Якщо дітям важко відповісти, то можна поста­вити додаткові запитання: «Чи однакового розміру сходинки? На скільки мірок кожна із смужок довша або коротша від сусідньої?»

Узагальнюючи відповіді Дітей, педагог зазначає: «Кожна смужка на одну мірку довша від смужки, роз­міщеної перед нею, і коротша від смужки за нею. Всі сходинки у наших східцях однакові. Тому східці рівні. Давайте спустимося по сходинках вниз і піднімемося вгору. Я називатиму смужку, а ви — її довжину. Пер­ша смужка дорівнює» ... — говорить педагог. «... одній мірці» — доповнюють речення діти.

На другому етапі дітей вчать одночасно вимірювати величини і лічити мірки. При цьому дитина також ко­ристується однією умовною міркою, проте кількість ви­мірювань фіксує фішкою (маленьким предметом). Піс­ля вимірювання дитина лічить фішки і, отже, визначає результат. Помилки дітей на цьому етапі найчастіше виникають тоді, коли дитина насипає (наливає) мірку і ставить фішку, а потім висипає (виливає) і ставить ще одну фішку. Щоб запобігти цьому, вихователь підкрес­лює, що ставити фішку треба тільки після того, як ви­сипали (вилили) мірку.

Третій етап — це одночасне виконання двох видів діяльності: лічби і вимірювання. Діти відкладають мір­ки і відразу називають число.

У цій групі основну увагу слід приділяти розумінню залежності величини предмета, який вимірюють, умов­ної мірки і результату вимірювання 3 цією метою вихо­ватель може запропонувати дітям вимірювати той са­мий предмет різними за величиною мірками. Результат буде різний. Внаслідок подібних вправ вихователь під­водить дітей до такого висновку: чим більша мірка, тим меншу кількість разів вона вкладеться в предметі, який вимірюють, і навпаки, чим менша мірка, тим біль­шу кількість разів вона вкладеться в предметі.

Для удосконалення навичок вимірювання дітям про­понують роздавальний матеріал: смужки паперу або картону, стрічки тощо. Часто вправам надають ігрового характеру:      діти відмірюють «тканину» на рушники лялькам, добирають дошки для будівництва мосту, виготовлення меблів тощо.

Крім того, діти старшої групи ознайомлюються з масою предметів як одним з показників величини. Фор­мування первинних уявлень про масу спирається на чуттєву основу. Різницю у масі діти сприймають завдя­ки участі тактильних (м’язових) відчуттів. Спочатку беруть предмети, які різко відрізняються масою.

Перші уявлення дітей про масу тісно пов’язані із сприйняттям величини (об’єму) предмета і безпосеред­ньо залежать від нього. Поступово, під впливом ціле­спрямованого навчання діти починають практично піз­навати, чому маленька металева кулька тоне у воді, а великий м’яч плаває! Так, на одному із занять дітям пропонують опустити в ємність з водою різні предмети (різні за величиною, формою, матеріалом, з якого вони виготовлені). Діти переконуються, що предмети з дере­ва і пластмаси плавають, а з металу — тонуть. Подіб­ний практичний досвід підводить дітей до розуміння нових зв’язків між масою і об’ємом: не тільки прямих, а й обернених.

Знання, здобуті дітьми на заняттях з математики, закріплюються в сюжетно-рольових і сюжетно-дидак­тичних іграх типу: «Магазин», «Зроби лад», «Відгадай, в якому порядку», «Відгадай, де пропущено» і т. ін. 

Джерела : Програма розвитку дитини « Українське дошкілля»

К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку

Ознайомлення з величиною предметів. Знайомимо з товщиною (старший вік)

Діти шостого року життя повинні вміти виділяти товщину предмета, порівнювати предмети однакові і різ­ні за товщиною (товстіший, тонший, однаковий за товщи­ною); розрізняти предмети за висотою, довжиною, шириною, товщиною; відображати ці зміни у своїй мові; знати, що предмети відрізняються масою: важче, легше; вимірювати різними за величиною мірками відстань (дов­жину, ширину, висоту) і об’єм.

Знайомимо з товщиною

Поняття «товщина» вживається у двох значеннях: перше — коли виділяють переріз округлих предметів (товщина гімнастичної палиці, товщина дерева, олів­ця) і друге — коли поняття «товщина» вживається у значенні «висота» (товщина книжки, зошита). Дітей слід ознайомити з поняттям товщини предмета в обох значеннях. Спочатку дітям показують округлі предмети і учать порівнювати їх за товщиною. Діти порівнюють за товщиною олівці, стовбури дерев, гілки та ін. При цьому спираються на зорове і дотиково-рухове відчуття.

Так, на одному із занять з аплікації чи математики вихователь розвиває у ді­тей уявлення про те, що збільшення одного з розмірів об’єкта при збереженні його об’єму приводить до змен­шення іншого: розкачали стовпчик пластиліну, він став довшим, але тоншим, ніж був.

Під час роботи з роздавальним матеріалом дітям роздають пластилін і дощечку-підкладку. Педагог про­понує їм розділити пластилін на 2 рівні частини і скачати два однакових стовпчики. За порадою вихователя, прикладаючи стовпчики один до одного за довжиною і товщиною, діти добиваються того, що вони стають од­наковими.

Далі вихователь дає завдання: взяти один стовпчик і подумати, що треба зробити, щоб він став довшим. Діти розкочують стовпчик між долонями. «Що сталося із стовпчиком?» — запитує педагог. Якщо діти не мо­жуть відповісти або відповідають неправильно, то треба поставити додаткове запитання: «Чи додавали ви плас­тиліну?» На основі порівняння цього стовпчика з тим, який діти не змінювали, з’ясовують, що він став дов­шим, проте тоншим. «А що треба зробити, щоб стовпчик став товщим?» — запитує вихователь. Діти здавлюють стовпчик з обох боків, поки він не стане товщим і корот­шим, ніж стовпчик-зразок. Дітям пропонують запитання: «Що тепер можна сказати про розміри цього стовп­чика? Чому він став товщим? Чи змінилась його довжина?» З’ясовують, що стовпчик став товщим, але коротшим, ніж був.

Після того як у дітей сформується уявлення про товщину предметів, що мають циліндричну форму, їх слід ознайомити з товщиною предметів, які мають фор­му паралелепіпеда: книжка, зошит, коробка та ін.

На одному із занять дітям пропонують виділити дов­жину, ширину і висоту предмета, наприклад, коробки. Дітям шостого року життя зробити це не важко. Вони показують довжину, ширину і висоту предмета при різ­ному положенні його у просторі. «У цьому предметі — вихователь показує книгу, — також можна виділити довжину, ширину і висоту. Хто хоче показати довжину книжки? А тепер ширину? Хто покаже висоту книжки?» Дітям часто важко знайти висоту у таких предметах. Вони відповідають, що тут немає висоти. Вихователь підкреслює, що в цьому предметі також є висота, проте вона значно менша, ніж ширина і довжина.

При визначенні різних параметрів величини діти шостого року життя використовують різні прийоми, без­посереднього й опосередкованого порівняння: накладан­ня, прикладання, вимірювання. Проте слід пам’ятати, що перш ніж включати вимірювання як прийом визна­чення величини, треба навчити дітей вимірювати і лічи­ти кількість вимірів.

Джерела : Програма розвитку дитини « Українське дошкілля»

К. Й. Щербакова. Методика навчання математики дітей дошкільного віку