Познайомтеся зі статтею Олени Кононко
завідувачкою кафедри дошкільної освіти Ніжинського державного університету імені
Миколи Гоголя, доктора психологічних наук, професорки.
Агресія — це наступальні, руйнівні дії
«нападника». Вони суперечать суспільним нормам і правилам, викликають
у постраждалого дискомфорт. Більшість науковців розуміють під агресією
цілеспрямовану фізичну чи психологічну шкоду оточенню, а під
агресивною поведінкою — спосіб дій, у яких проявляється агресія.
Проте не все так просто з феноменом агресивності. Щоб убезпечити
дітей від нападів однолітків, ознайомте педагогів і батьків
із проявами дитячої агресії та надайте рекомендації,
як із нею боротися.
Чому виникає
Не кожний прояв
агресії можна однозначно оцінити як негативний. З одного боку,
агресивна поведінка дошкільника — це специфічна форма дій,
за допомогою яких він демонструє свою силу або застосовує
її до інших дітей. З другого ж — це показник
складного особистісного зростання. У критичній ситуації агресія виконує
захисну функцію, допомагає дитині мобілізуватися для розв’язання проблеми.
Безумовно, емоції злості
й гніву частіше за все запускають агресію, роз’їдають особистість
ізсередини, мов іржа. Водночас ця емоція є своєрідною внутрішньою
мобілізаційною силою, що підживлює процес самоствердження
та самозбереження.
Агресія-мобілізація
й агресія-захист слугують радше механізмами актуалізації дитиною власних
резервних можливостей, щоб досягнути бажаного, протиставити свою активність
войовничій позиції інших, відреагувати на відчуття загрози. Час від часу,
без наміру заподіяти шкоди іншому, дитина просто демонструє свою готовність
дати відсіч та використовує з цією метою відповідну міміку,
попереджувальні жести, специфічні висловлювання.
Причини
дитячої агресії:
·
біологічні та психологічні
передумови — травми під час пологів, спадкові хвороби, втома,
перенапруження, погане самопочуття, образа;
·
недоліки сімейного та суспільного
виховання — брак любові дорослих, дисгармонійна взаємодія
з батьками, педагогами, колективом однолітків;
·
прагнення до автономії, незалежності,
самовираження;
·
несформовані вміння компетентно поводитись
у конфліктній ситуації, розв’язувати проблеми мирним способом,
прогнозувати наслідки своїх негативних дій;
·
неадекватна самооцінка;
·
низький соціальний статус у групі
однолітків.
|
·
агресія-мобілізація;
·
агресія-захист;
·
агресія-загроза;
·
агресія-насильство.
Діти п’яти — семи
років суттєво відрізняються між собою особистим досвідом, спрямованістю
активності, системою ціннісних ставлень, характером, комунікативними вміннями
тощо. Поспіхом зроблений висновок щодо агресивності дитини може виявитися
хибним. Тож перш ніж виносити такий вердикт щодо конкретного дошкільника,
визначте, які прояви агресії типові для нього. Зокрема, чи він:
·
утверджується у власних
можливостях — мобілізує сили в конфліктній ситуації,
що засвідчує намір задовольнити особисті потреби в змаганні
із сильним суперником, відстояти права, самоствердитися, проявити
самоповагу, досягти мету;
·
проєктує загрозу — активізує позицію
«найкращий засіб оборони — напад», проте обережний і дистанційний;
агресивність проявляє переважно в залякуваннях, обіцянках покарати,
загрозливому виразі обличчя, жестах тощо;
·
тисне на інших, принижує —
проявляє злісну, ворожу поведінку, бажання реально заподіяти біль іншому,
отримує задоволення від цього, застосовує силу, вдається до різних форм
насилля;
·
споглядає, самоусувається від конфлікту —
уникає конфліктів, ухиляється від необхідності проявити власну волю, поставити
агресора «на місце», прийняти власне рішення в конфліктній ситуації;
удає жертву, підкоряється сильнішим дітям.
Які типи поведінки бувають
Завдання педагога —
правильно визначити типову поведінку вихованця. Орієнтиром слугують чотири
типи поведінки дошкільників — конструктивний, деструктивний,
конформний, споглядальний. Їх визначають за здатністю:
·
утримуватися від агресії завдяки умінням
аналізувати й критично оцінювати конфліктну ситуацію та ймовірні
ризики;
·
мобілізовуватися, аби дотриматися соціально
прийнятних форм поведінки;
·
розв’язувати проблеми мирним способом.
Діти з конструктивним типом поведінки знають, що таке агресія, її негативні наслідки для оточення та важливість уміння її долати. Також вони:
- з довірою ставляться до себе й інших;
- цінують чесноти й визнають недоліки — власні та чужі;
- мають оптимістичне самопочуття;
- регулюють та контролюють свої емоції;
- утримуються від образ та агресивних дій;
- не вдаються до хитрощів та обману;
- налагоджують гармонійну взаємодію з однолітками;
- узгоджують із партнером свої рішення, домовляються про спільні дії;
- співвідносять бажання з можливостями;
- прагнуть досягти успіху в соціально прийнятний спосіб.
У розв’язанні конфлікту використовують мирні способи та прийоми: доводять правоту, керуються здоровим глуздом, поступаються в разі потреби, беруть до уваги пропозиції однолітків, цінують стосунки з ними.
У конфліктній ситуації не скаржаться дорослим, не просять допомоги, розв’язують проблеми самостійно, орієнтуються на моральні норми поведінки, усвідомлюють їх доцільність, адекватно оцінюють себе, оточення, події та ситуації.
Таких дітей у різних групах 20—25%.
Діти з деструктивним типом поведінки розуміють суть і вплив агресії на стосунки з однолітками, ставляться до більшості з недовірою, до деяких — вороже. Вони:
- прагнуть привернути до себе увагу авторитетних людей за будь-яку ціну;
- хизуються своїми досягненнями;
- не визнають власних недоліків і прорахунків;
- мають нестійкі емоції, плинність настрою;
- недостатньо контролюють і регулюють емоції та дії;
- прагнуть домінувати над однолітками, підкоряти їх собі, диктувати рішення;
- дратуються в разі незгоди однолітків із вимогою підкоритися;
- мають войовничий настрій і неадекватну самооцінку — завищену або занижену;
- зневажливо ставляться до слабших та неуспішніших;
- намагаються досягти успіху в будь-який спосіб — погрожують, відмовляють у
- прихильності, хитрують, несправедливо звинувачують, скаржаться дорослим.
Таких дошкільників налічується 35—40%.
Діти з конформним типом поведінки мають певні знання про агресію та її негативний вплив на взаємини з оточенням. Їх уявлення про важливість уміння долати агресію схематичні та поверхневі. Такі діти дисципліновані й неконфліктні. Вони:
- думають та поводяться, як усі;
- побоюються різких змін, зламу життєвих стереотипів і втрати звичного оточення;
- мають плинний настрій, низькі очікування та домагання;
- оцінюють явища, ситуації та події обережно або уникають чіткої відповіді;
- мають невизначену або занижену самооцінку;
- ставляться до однолітків ситуативно, до авторитетних дітей — дружелюбно, прагматично мотивовано;
- мають невпевнену поведінку, а характер вчинків залежить від статусу дитини та ставлення до неї авторитетних дітей;
- легко поступаються своєю думкою, змінюють власні рішення, вдаються до компромісів;
- можуть зрадити домовленості та не виконати обіцянок заради вигоди;
- прагнуть не стільки досягти успіху, скільки уникнути неуспіху.
У конфлікті обирають сторону сильнішого, агресивнішого однолітка, погоджуються з його рішеннями та діями.
Серед дошкільників віком п’яти — семи років таких дітей 20—25%.
Діти зі споглядальним типом поведінки мають достатньо знань про агресію, її негативні наслідки для оточення, мають уявлення про вміння її долати та важливість розв’язання конфліктів у мирний спосіб. Проте їхні знання, ставлення та поведінка не узгоджені між собою. Вони:
- усвідомлюють значущість моральних правил і вимог;
- проводять чимало часу на самоті, мають вузьке коло друзів;
- не довіряють оточенню;
- виявляють високу пізнавальну активність;
- мають завищену самооцінку, високі очікування, здебільшого егоїстичні наміри;
- діють обережно, сумніваються, зважують усі «за» і «проти»;
- не прагнуть до успіху.
У конфлікті залишаються споглядачами, аналітиками, коментаторами подій. Позиція «поза сутичкою» забезпечує їм почуття захищеності, безпеки, «вищості». Стратегія «невтручання» дає змогу уникнути необхідності розв’язати проблему, проявити чітку позицію.
До споглядального типу ввійшли індивідуалісти, скептики, відсторонені споглядачі.
Кількість таких дітей становить 10—15%.
Отже, вкрай важливо співвіднести стиль поведінки конкретної дитини в конфліктній ситуації з її натурою, звичками, культурою повсякденного поводження. Спочатку з’ясовуйте причини конфлікту, а потім висловлюйте зважене судження.
Як працювати з проблемними типами
Щоб адекватно відреагувати на прояв агресії дитиною, педагог має розуміти витоки негативних спонук. Тож кожен із проблемних типів поведінки потребує особливого підходу.
Надмірна активність дошкільників деструктивного типу порушує рівновагу, збурює однолітків і відволікає їх від продуктивної діяльності. Спрямуйте їхню діяльність у конструктивне русло:
- завантажте відповідальними та значущими для групи дорученнями;
- запропонуйте взяти під свою опіку невпевнених у собі, залежних однолітків;
- сприяйте усвідомленню непривабливості насильницьких дій, галасливості, імпульсивності, причин своєї непопулярності в колективі;
- заохочуйте бажання підвищити свій соціальний статус, презентувати одноліткам чесноти та вміння.
Конформісти зазвичай не стають учасниками конфліктів, ніколи не виступають агресорами й усіляко уникають ризику. Проте відсутність власної думки, залежність від сильніших за себе та прагнення не виділятися — не найліпша стратегія життєвого самовизначення. Дошкільники лише починають свій життєвий шлях, тож одразу правильно їх спрямовуйте:
- плекайте довіру до власних можливостей;
- розвивайте навички приймати, зберігати та відстоювати власні рішення;
- заохочуйте до самостійності, навчайте об’єктивно оцінювати свої вчинки, якості, результати діяльності;
- мотивуйте презентувати одноліткам власні чесноти й досягнення.
Споглядачі діють нишком, внаслідок чого рідко потрапляють у поле уваги педагога як порушники дисципліни. Поспостерігайте за ними, щоб підібрати до них «ключ». Кмітливі дошкільники з індивідуалістичними інтересами та прихованими запитами потребують неабиякої уваги. Вони постійно прагнуть залишатися осторонь, не бажають розв’язувати проблеми та ризикувати. Це формує байдужість, тому якнайшвидше покладіть цьому край:
- навчайте їх вербалізувати думки та переживання;
- долучайте до групових ігор і занять;
- вправляйте в самокритичності;
- формуйте емоційне сприймання і чуйність як базові особистісні якості.
Щоб реалізувати диференційований підхід до дітей із різними типами поведінки в конфліктних ситуаціях, скористайтеся методами та прийомами, які допоможуть сформувати в них уміння долати агресію.
Проводьте виховну роботу не з дитячою агресією, а з особистим ставленням дошкільників до неї та до себе як носіїв позитивних чи негативних думок, переживань, намірів і дій. Робота з дітьми ефективна, якщо вона:
- змінює ставлення дітей до самих себе;
- впливає на формування в них позитивної думки про себе та інших людей;
- сприяє розвитку вміння компетентно самовизначатися в конфліктних ситуаціях;
- виробляє звичку контролювати поведінку.
Отже, якщо хочемо виростити врівноважену, орієнтовану на здоровий глузд, миролюбну дитину — маємо частіше пояснювати їй, що жодна людина не здатна в усьому бути першою. Що кожен із нас у чомусь сильніший, а в чомусь слабший за іншого. І це нормально. Не варто витрачати життєву енергію на руйнівне для психіки намагання «скакнути вище за всіх». Навчайте з дитинства бути собою.
Матеріали журналу "Вихователь-методист дошкільног закладу" №1/2020 рік
Ніколи не ображайте та не принижуйте дітей. Погрози та фізичні покарання також тримайте під забороною. Діти запам’ятовують усе, що ви робите та говорите, беруть з вас приклад, як поводитися у випадку агресії. Тож не провокуйте дошкільників власною поведінкою.
